— це дослідження особистості без втручання у її внутрішній світ та спроб нав’язати авторську точку зору. Цей сюжет розповідає про життя найманого працівника на острові Кислицький. Юрій вирощує та випасає домашню худобу, збирає гриби і час від часу приймає у себе рибалок, які приїжджають на острів. Фільм спонукає замислитися над тим, що саме потрібно людині, аби сказати: «і мені досить».

Дія фільму відбувається у майстерні художника Сергія Боголюбова. До нього в гості приходять двоє знайомих, і в процесі спілкування вони обмінюються своїми поглядами на сучасне та класичне мистецтво. Під час обговорення глядачеві демонструються картини та інсталяції. В повсякденній атмосфері розглядаються найважливіші напрями в мистецтві, і глядач сам може зробити висновки та оцінити ті чи інші роботи.
Мета фільму — занурити глядача в атмосферу майстерні й спонукати замислитися над впливом мистецтва на власне життя.

Антропологічне спостереження за життям рибалок. Дія фільму щодня розгортається на березі океану, штат Гуджарат, Індія.
Можливо, так само, як і тисячу років тому, вранці рибалки збираються й виходять на своїх човнах у відкритий океан. У фільмі показане життя, яке не залежить від цивілізації, інтернету чи держав. Воно просте, зрозуміле, привабливе — і водночас небезпечне. Глядач переноситься в інший вимір і сам вирішує, подобається йому це чи ні.

Фільм присвячено 25-річчю підписання Будапештського меморандуму, за яким країни-підписанти гарантували Україні збереження територіальної цілісності в обмін на відмову від ядерної зброї. У 2014 році, коли відбулася анексія Криму росією, підписанти змирилися з окупацією.

5 грудня 2019 року наша творча група здійснила інтервенцію в Музеї сучасного мистецтва Одеси, незаконно встановивши експонат «Хочу ще» в експозиції музею.

Мета фільму та цієї інтервенції — показати громадянам України й міжнародній спільноті, що спроби задобрити росію чи йти на поступки ведуть лише до нової агресії та спроб захоплення територій.

Сюжетна лінія фільму вибудовується від появи ідеї перформативної скульптури до її фізичної реалізації.
В основу покладено просту академічну вправу — «Ліплення куба шляхом набору маси». Скульптор спочатку проводить навчання для дітей 9 і 13 років у шкільних класах, а потім демонструє цю ж вправу дорослим.

Далі показано процес створення монументальної скульптури та її обробку в майстерні. Упродовж зйомок беруться інтерв’ю у скульптора, дітей, що навчалися, та випадкових перехожих.

Згодом глядач потрапляє на урочисте відкриття скульптури, де присутні діти й дорослі — учасники майстер-класів. Після відкриття скульптура починає «жити власним життям»: на ній виступають музиканти, проводяться перформанси та міські свята.

Ідея фільму — показати, що будь-яку творчу думку можна втілити в життя.

Балерини виходять у зали й біля академічних картин мовою тіла передають емоції, які викликають у них твори мистецтва. Глядач опиняється в єдиному просторі з молодим, живим мистецтвом і роботами давно померлих художників.

За відгуками відвідувачів, їм було складно зосередитися на живописі, адже вся увага мимоволі прикута до грації танцівниць. Простір музею, здавалося, наповнився весняним вітром, і в роботи старих майстрів увійшла молода енергія балету.

Вічне й миттєве, мазки пензля та рухи тіла, важкі рами й легка хода — ми прагнули передати камерою відчуття натхнення, яке охопило кожного учасника та глядача.