Новини

«ЦЕ – Я» – УКРАЇНА – ВЕНЕЦІЯ.

«ЦЕ – Я» – УКРАЇНА – ВЕНЕЦІЯ.

Проект “Це – Я” творчої групи Анни Місюн і Андрія Любова заявлений на участь у Венеційській бієнале.
Тут ви можете детально ознайомитися з концепцією проекту і описом експозиції

Концепція «ЦЕ – Я»:

«Хто ми? Звідки? Куди ми йдемо?» – програмне питання, що через назву роботи П. Гогена сторіччя ХІХ відправило у наше, ХХІ! Чи не задля відповіді на нього створювалась і сама Венеційська бієнале в час, коли європейське суспільство розпочинало трагічні пошуки власної ідентичності. Проєкт «ЦЕ – Я» є спробою відповіді митця на проблему пошуку стабільності, стійкості у плинно змінюваному світі ідеологій, тотожностей, героїв, непевності пам’яті.
Організаційним центром експозиції є витвір паблік-арту «П’єдестал» – куб з лабрадориту (1*1*1 м), що його тримає рука – чи то митця, чи то творця майбутніх міфів, здатних породжувати Героїв. В Україні, яка переосмислює своє минуле, де зносяться комуністичні ідоли, а пам’ятники переосмисленим постатям історії не всіма приймаються, де сотні пустих п’єдесталів чекають на новий монумент, ідея віри у свою Самість, в те, що всередині кожного з нас знайдеться потуга на Творення Себе є чи не єдиним смислом, за який треба боротися. Віднайти себе, зробити крок-стрибок і стати на майдані чи майданчику на постамент, аби сказати: «Це – я, надія на завтра! Це – я, минуле і майбутнє! Це – я, витвір мистецтва! Мистецтва жити, пам’ятати, розуміти, думати…». Місцевий, український матеріал – лабрадорит, обраний для арт об’єкту, ще раз звертає нас до пошуку ідентичності в собі, своїй історії, своєму ландшафті, своїй пам’яті.
Ідея підтримується твором перформативного відеоарту «Своя реальність», який подає проблему формування пам’яті/ідентичності як перетину рекреаційно-побутового, творчого і символічно-знакового світів. Три крісла навпроти трьох екранів дають можливість дивитися три закільцьовані сюжети – «Риболовля», «Майстерня» і «Артисти балету в музеї». «Значення роботи множинне і поліморфне, і будь-який випадок інтерпретації найсильнішим чином залежить від того, хто здійснює акт споглядання». (К. Елвз) Спеціальні датчики вираховують час, який глядач приділив кожному з артефактів, а відеокамера фіксує реакцію публіки, її атракції і транслює на екран, встановлений при вході у простір відео інсталяції. Так засобами соцопитувань та замірів суспільних реакцій нові медіа намагаються вловити головні лінії суспільного інтересу до тем сучасної інформаційної адженди, імітуючи дійсну креативну потугу. Пропонуючи вибір з чогось вже існуючого замість пошуку справжніх новацій, формування умов для справжнього вибуху творчої ідентичності. Замкнені в інформаційні та символічні бульбашки, фреймінговані засобами масової комунікації і майже позбавлені реальної комунікації в умовах «карантинних обмежень» ми знову і знову змушені вибирати «свою реальність» з пазлів запропонованого меню. Чи то медитативний релакс на лоні природи, чи то заяложені спори про долі мистецтва, чи то рідка можливість в «архіві старого мистецтва» стикнутися із Високим без обмеження «четвертої стіни».
Чи можуть мистецтво й артикульовані ним смисли бути сьогодні рушієм процесів самоусвідомлення, творення власної і національної ідентичності? Що воно тепер, коли всі теми здаються вторинними, а естетичний запит публіки – низько споживацький? Цю ідею підтримує експозиція ресайкл-арт – живопису на картоні від упаковки поштової доставки. «Ми відмовляємося від полотен, від ретельно прописаних зображень. Картон буде нашим новим медіа». (В. Хохленко, один з авторів представлених робіт). В добу інтерпасивної, за С. Жижеком, втомленості пересічної людини від реальності з проблемами геополітики, яка вривається в свідомість спраглої приємних емоцій спільноти, пляжні пейзажі та жанрові композиції постають як алегорія тілесної незтурбованості, невибагливого колективного самодемонстрування і споглядання в просторі інтелектуальної рекреації. Для значного прошарку жителів України такий скупчений відпочинок на «неорганізованих» пляжах – морських, річкових, озерних – асоціюється з певним втраченим «соціальним раєм» загальної, попри її ілюзорність, рівності. Такі пляжі майже зникли вже в реальності комерціоналізованого клубного відпочинку, але залишаються вторинно привабливими, як приваблива сама ідея соціальної рівності, хай і у бідності, тілесної справедливості для себе в натовпі тобі подібних. Але саме в комунікації з іншим тілами ти усвідомлюєш не нову, але насправді креативну ідею самості, границь власного тіла, самототожності і незлиянності з Іншим.
Художники свідомо працюють на недовговічному носії, щоб, заперечуючи древнім у їхньому «Vitabrevis, arslonga», донести до публіки ідею тимчасовості і крихкості як існування людини, так і мистецтва в його окремому витворі. Почтова упаковка – матеріал робіт, мов би ілюструє прославлене М. Маклуена «Themediumisthemessage», що форма самого засобу комунікації важливіша за той контент, який міститься в ньому. В світі, де Автор вмер (Р. Барт), всякий контент існує для того, аби бути кимось прочитаним чи перепрочитаним, стати ресайкл-об’єктом, на основі якого постане цілком самостійна особистість, що колись заявить – «Це – Я».
Все створене руками є вторинним. Первинна і унікальна лише сама людина, неповторний генетичний набір з генів багатократного повторення, переприсвоєння, рекомбінації. Але всі ці гени, всі «свої реальності» і враження від них, всі переосмислення колись написаного, сказаного, намальованого, закарбованого в камені і металі перетворюються на власний неповторний витвір мистецтва, коли митець творчо усвідомлює і заявляє: «Це – Я». Місце людини, що шукає і знаходить, що, споглядаючи інші тіла, відокремлює своє в його неповторності, — на п’єдесталі.
Відвідувач експозиції може спробувати пройти свій шлях. Піднятися на П’єдестал і відчути себе по іншому: спробувати розкрити кращі якості і озвучити свої мрії і надії.
Усвідомлення себе як унікального витвору мистецтва, як певної ідентичності вимагає дії, акції. Цю мету підтримує перформанс «Артисти балету в культурних інституціях» — алегорія живої класики у світі посткласичного мистецтва, символічної пам’яті в персональній естетичній структурі кожного з нас. Вони зійшли із сцени/п’єдесталу у простір нашого повсякдення аби допомогти відрізнити одиничність акту творчості від серійної повторюваності актуального художнього енвайронменту. Для української свідомості класичний балет, пов’язаний із іменем Сержа Лифаря, великого французького танцівника і засновника нашої вітчизняної школи, є певним кодом європейськості, спрямованості на творче переосмислення модерної художньої традиції. Таким чином балерини постають певного кшталту провідницями у світ Творчості, культурно організованої тілесності як контрапункту тілесності природної (мотиви пляжу в живописі експозиції). Вічного танцю Культури і Натури, в ритмах якого розвивається Людина.
«Мистецтво є системою, чия цілісність забезпечується людиною, що його творить. Вона складна і непередбачувана. Її передбачуваність закінчується там, де починається свобода самовираження митця – неелімінованої основи художнього універсуму з його численними процесами і формами, радіальними і тангенціальними рухами, енергіями організації і розсіювання, періодами застою і порушення». (Гріценко.В.С, доцент Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка)
Піднявшись на п’єдестал, глядач, що взяв участь у перформансі, має змогу заявити своє виключне право на трактування світу і Мистецтва, пред’явивши всім результат процесу самоідентифікації. ЦЕ – Я.

Опис експозиції:

Перед павільйоном розміщені дві еко-інсталяції ( «Акуленок Митя»), праворуч – для пластику, зліва – для паперу та картону.
Заходячи в павільйон, глядачеві відкривається такий вигляд: по стінах розвішані картини, написані на картоні. Ці роботи створені художниками зі всієї України, яких ми запросили створити роботи згідно концепції “Це – Я”. Орієнтовна кількість художників – 8 людей, але ми запрошуємо до участі і відбору більшу кількість художників.
На лівій, правій і центральній стінах (щодо входу) будуть розташовані екрани, для демонстрації відео + навушники, стільці з датчиками, для відстеження скільки часу глядачі спостерігають відео-арт.
На першому екрані транслюється відеоарт «Рибалки». По центру – відеоарт «Майстерня». На третьому – відеоарт «Артисти балету в музеї». Всі три відеоарти, що демонструються, мають свої власні настрої. Це демонстрація згаданої своєї реальності. «Рибалки» є більш антропологічною фіксацією «Іншого», не надто зрозумілого сучасному європейцеві. «Артисти балету в музеї» наповнені життям і рухом, якоюсь осмисленою дією. У той час як «Майстерня» змушує зануритися в специфічну обстановку обговорення мистецтва і відчути, наскільки цікава така передача атмосфери.
Відео, які будуть транслюватися на екранах це «Рибалки», «Майстерня», «Артисти балету в музеї».

По центру павільйону встановлено скульптуру П’єдестал, на який може піднятися кожен з відвідувачів. Скульптура представляє собою куб з лабрадориту, який тримає величезна кисть руки. Пальці руки утворюють сходи, по яких можна забратися на куб. Подібна скульптура “П’єдестал” в м. Одеса

Арт-об’єкт «П’єдестал»

Перформанс “IT’S ME”.
Частиною експозиції також буде перфоманс-колаборація з залученими учасниками бієнале з других країн, кожний з них зможе «виступити» на п’єдесталі. Ми Плануємо запросити до участі художників і творчих діячів з інших павільйонів, для того щоб всі бажаючі виступили на п’єдесталі або поруч з ним, висловивши свої ідеї, погляди або думки. Це створить творчий обмін між країнами-учасницями бієнале.

Перформанс за участю балерин.

Два рази на день, з 12.00 до 13.00 і з 17.00 до 18.00 буде проходити перфоманс за участю артистів балету, які не вступаючи в прямий контакт з відвідувачами, висловлюють свої емоції і враження від картин на мові тіла, так само піднімаються на куб-п’єдестал і завмирають ненадовго, представляючи собою живу скульптуру.

Подібний перформанс «Артисти балету в музеї»

Балетний слоу-арт і свято весни

Крім того в павільйоні будуть працювати художники, створюючи на картоні пейзажі Венеції.

Написані картини художники та інші учасники колективу пронесуть вулицями міста.
На базі нашого майданчика можливі і інші перфоманси, особливо цікавими будуть з залученнями учасників з інших країн.

Анна Мисюн,
доцент кафедри культурології, мистецтвознавства та философии ОНПУ,
мистецька група Андрія Любова,
громадська організація «Арт-майстерня “Блум”»,
творче об’єднання «Public art».