«В Україні всі живуть так, наче їх уже всіх убили»
Дмитро Биков

ПОЧАТОК ВІЙНИ

1 день. 24 лютого.
Прокинувся о 6-й ранку. Підійшов до телефону: два пропущені виклики від товариша з Кишинева. Подумав: «навіщо дзвонив уночі?- Пізніше передзвоню». Вдалині чутно вибухи. Заглянув у новини – війна! Підійшла дружина. Світо, путін напав на Україну. Кілька хвилин звикання та зневіри. «Давай поки що дітям повідомляти не будемо. – Краще сказати, все одно дізнаються у новинах». Покликали Настю та Платона: «Діти не хвилюйтеся, але росія на нас напала». «Ми вже знаємо: прочитали в
новинах», каже донька. «Ми з мамою зараз поїдемо за продуктами, а ви залишайтеся вдома і сидіть у підвалі». Ми виїжджаємо на ринок. Багато людей, всі розгублені, але половина магазинів
відчинено. Закуповуємо найнеобхідніше. Під час купівлі поряд лунає сильний вибух. Поруч,
приблизно пара кілометрів від нас та від будинку. Неподалік 411 батарея: там під час другої світової стояли солдати і зараз перебуває частина ППО. Напевно, стріляють туди. Закидаємо в багажник консерви, соки, борошно, хліб та повертаємось до дітей. Зідзвонюємося з друзями. Усі в паніці. Всіх кличемо до себе. Першою приїжджає наша подруга Марина із дорослою донькою. Їй уже 16 років.
Ровесниця нашої. Починається обговорення всього. Вийшов у двір – там сусід років 70. Гарний мужик. Кажу: «Як вам російські виродки?» Він каже: «Нічого страшного. Зараз замінять владу у Києві та все». У мене закипає агресія: хрін у них вийде. Воюватимемо!
Підключаюся до офіційних телеграм-каналів. Там просять знімати таблички на будинках, щоб
заплутати ворога. Іду та знімаю. Заряджаю мисливську рушницю. Починаємо обладнувати спортзал під притулок, де можна сховатися. Трохи згодом приїжджає ще одна мама з дитиною. У неї син маленький, 3 роки. Ще не розуміє, що відбувається і хоче з усіма грати. Швидко зварили пельмені та збираємося за великим столом. Я дістав холодну горілку, налив усім. «За перемогу!» – і всі цокнулися.
Згодом почалися повітряні тривоги по 5-10 на день. Не відходимо від смартфонів та читаємо новини. Київ утримався! Поступово звикаємо до військової рутини, з вибухами, з новинами, що частина території окупована і надією, що посилюється, що Україна вистоїть. Починаємо налагоджувати новий побут, підключаємося до навчальних курсів та разом з дітьми монтуємо відео, проходимо базові елементи зйомки. Треба чимось займатися під час тривог. Почало надходити багато грантів з мистецтва, з Європи. Підключаю доньку, та всі ідеї, які накопичилися за останні пару років, ми аналізуємо, оформлюємо та відправляємо на конкурси. Адаптуємося до життя у нових умовах. Все, що відбувалося до 30 липня, писатиму по пам’яті. А з 30-го почав фіксувати війну в режимі реального часу під час повітряних тривог.

2 день. 25 лютого.
Діти сплять у підвалі, а ми з дружиною одягненими на дивані. Уже з’явився додаток із сигналом повітряної тривоги. Вранці приїхали дві жінки з дітьми. Мами перелякані, дітки тримаються нормально – не розуміють, що відбувається. Сильно ніхто не істерить. Тривоги лунають постійно і поруч чути вибухи. Усіх перемістили в підвал, включно з тваринами. Спустили туди всі ігри, гаджети і влаштовуємо собі розваги за інтересами. Хтось грає в Го, хтось у настільні бродилки, хтось у комп’ютері. У перервах між тривогами, піднімаємося до зали поїсти. Бажання ні в кого готувати немає. Відварюємо пельмені і я відкриваю горілку. П’ємо за перемогу і щоб росія розвалилася. Після спиртного жінок відпускає і вони починають думати, як виїхати за кордон. Майже організовано виїзд до Франції.
Я намагаюся вмовити дружину виїхати з подругою разом із дітьми, але вона категорично відмовляється. Наша подруга Марина теж намагається вмовити, але не виходить. Звертається до мене: – а що ти будеш робити, якщо зайдуть кадирівці? Відповідаю: вони теж люди з м’яса і кісток. Доведеться відстрілюватися. СБУ просить прибрати таблички з номерами будинків, щоб заплутати ворога. Швидко знімаю номер із фасаду. Коли немає тривоги, виганяю дорослих і дітей у двір, подихати свіжим повітрям. Найближчий тиждень проходить здебільшого в підвалах. Марину з донькою відправили до Франції. Ще через тиждень поїхала до Фінляндії інша подруга з маленьким сином. Усі благополучно дісталися до місць.

17 день війни. 12 березня.
Тривога. Змусив дітей спуститися в підвал і видав їм книжки з репродукціями музею
Прада і Лувру. Поставив завдання вивчити одну картину, біографію художника і через
пів години розповісти мені.
Поки є вільний час, вирішив написати розповідь:

Твір учениці 8-Б класу Іванової Тетяни.

24 лютого 2124 р.
100 років Великої Перемоги.
Наприкінці лютого 2022 року божевільні країни, які мають ядерну, хімічну та біологічну зброю, віроломно напали на Батьківщину. Весь наш Великий народ від Уральських гір до Байкалу, як один, піднявся на захист Соціалістичної Республіки Народів (СРН), нашої Вітчизни. І вже 24 лютого 2024 року ми викинули окупантів за Урал, знищили ворога і закрили кордони залізобетонним парканом, що захищає від європейської агресії та згубного впливу Заходу. Завдяки цьому ось уже багато років ми живемо в спокої й працюємо на благо майбутнього СРН, нашого майбутнього! Перемога стала можлива лише завдяки таланту та геніальності Глави Великої Нації (ГВН) та його вмінню згуртувати навколо себе відданий народ. Одразу після Перемоги ГВН винайшов радіо, і тепер ми маємо можливість щотижня чути його історичні промови. І я повністю згодна з нашим лідером, що кожна людина зобов’язана робити свій внесок у добробут та захист СРН. Ми, підлітки, щодня після навчання працюємо на кар’єрах, а коли виростемо, нам довірять добувати корисні копалини уран та цезій, які потрібні для оборони країни. Ось уже сто років ворог за парканом збирає сили та мріє взяти реванш. У це лихоліття від кожного з нас потрібна пильність і трудовий героїзм. А ще дуже здорово коли ти відчуваєш у житті та роботі підтримку справжніх друзів. Пашка, мій сусід по парті, щодня допомагає та надихає мене. І в школі й на роботі, я завжди хочу бути поряд з ним. Чути його голос, тримати за руку, сміятися з його жартів. Щоправда, нещодавно він сказав, що за парканом живуть люди, які можуть бачити один одного на відстані, літають небом, займаються малюванням картин і не збираються ні на кого нападати. Ми з ним дуже сварилися, бо такі жарти можуть означати ворожу диверсію. І про це нам постійно говорить ГВН у своїх радіозверненнях. Я люблю Пашу і не вірю, що він може бути зрадником. Я одразу написала директору школи, і вчора Пашу забрали з уроку. Директор викликала мене, похвалила та сказала, щоб я за Пашку не турбувалася. З ним поговорять, переконають і вже за кілька років він повернеться додому, і, разом з усіма, працюватиме на майбутнє СРН, і щороку святкуватиме день Великої Перемоги!

А. Л. 12.03.2022.
Відбій тривоги. Зараз я послухаю дітей: дуже цікаво, яких художників вони обрали й обговорюють картини.

157 день війни. 30 липня. Субота.
9:26 ранку – тривога.
Хочеться переключитись від новин. росіяни знищили наших військовополонених, у мережі показують звірства «освободітєлєй». Судячи з радісних коментарів, фашистські злочинці починають бліднути
перед літературно-центричною нацією. Потрібно рятувати психіку. Мистецтво та антикваріат дозволяють піти кудись в інший вимір. Заходжу на веб-сайт антикварних речей. Кількість пропозицій, що під час початку війни впала вдвічі, відновилася. Потрібно поповнювати колекцію штопорів, щоб організувати музей та передати його в дар смт Таїрове. Війна закінчиться, ми переможемо і відновлюватимемо зруйновані міста та психіку населення. Шлях один – через мистецтво.
9:53 ранку-відбій тривоги.

158 день війни. 31 липня.
17:33 – кілька вибухів за вікном. Собака починає гавкати, потім, уже навчений п’ятьма місяцями війни, швидко спускається до підвалу. Сирена на телефоні не ввімкнулась, але тривогу вже оголошено. У телеграм-каналах пишуть, що прилетіло до Одеси. Через п’ять хвилин повідомляють про вибух в області. З’явилися фото диму в небі, але інформація з’явиться, мабуть, за кілька годин.
До прильоту доробляв документалку про скульптури в Одесі. Хочеться вірити, що комусь в Україні та Європі це знадобиться. Хоча на початку війни в Ісландії якась інституція включила мій ролик про скульптури у свій проєкт і навіть надіслали гроші. Раділи всією родиною. Частину відправив ЗСУ, решту проїли. Працювати під час тривоги складно – усі почуття загострені. Налив соку – він уже
зіпсувався. Місяць тому друг, власник винного заводу, завіз червоного та білого вина. Віддав перевагу білому.

18:03 – відбій тривоги. Піду вечеряти.

21:52 – повітряна тривога. Знову. Спершу не знаєш, що писати, з чого почати? Потім з’являється купа думок і хочеться їх розподілити в якомусь порядку. Але ж системи немає. Війна – це форс-мажор.
Система одна: документувати війну, документувати думки. Сьогодні російська ракета потрапила до спальні приватного будинку у Миколаєві. Не стало керівника великого підприємства та його дружини.
Увечері поговорив із дружиною та сином. Добре, що переконав їх виїхати. За себе вже тривоги немає. Дивився у вітальні документальний театр «Війна близько», зроблений у росії. Там про події 15,16 років. А війна йде з 14-го, з окупації Криму. Тривога не дала додивитись. Пишу документальну п’єсу «Бомбосховище: чи можна вижити?». Вона 23:08 – відбій тривоги.

159 день. 1 серпня.
18.49 – тривога.
Козли! Прямо під час вечері. Таке відчуття, що коли пишеш під час тривоги, то це важлива справа.
Напевно, ті, хто за все життя не побував під обстрілами – прочитають заради інтересу. Під час
попереднього прильоту з’явилося багато думок, хочеться дописати, але потім думаєш: «Ок, писати тільки під час». Наступного разу допишу. А цього разу вже зовсім інші обставини та інші думки.
Дивився інтерв’ю російського режисера Юрія Бикова. Людина зрозуміла, що таке війна і змінила точку зору. Але не зовсім. «Ми росіяни майже не винні. Я прогнувся під владу, але одного разу. А взагалі я добрий і жодної провини не відчуваю. І кіно не впливає на людей. У всьому винні
телебачення та пропагандисти. А Брат 2 не міг вплинути. І вірш Дмитра Бикова на мене не вплинув». Шукаю вірш Дмитра Бикова. Не знаходжу, але трапляється відгук: «Юрій Биков – плакатний режисер».
Погоджуюся.
Батл реп для розслаблення: «Юлина вагіна унікальний вигляд: вона у зеленій та червоній книзі! Раунд». Думаю Юля ківі виграє – у неї цікавіше панчі, але може і краще. Судячи з оплесків, Юля виграла. Один дрінк солодового, сигарета й
19:41 – відбій тривоги.

160-й день. 2 серпня.
16.29 – тривога.
Знаходжусь у машині. Заїжджаємо у двір. У підвалі прохолодне пиво. Одночасно дізнаюся, що літак США заходить на посадку у Тайвані. Приземлитися має о 17:44. Весь світ завмер, а ми сидимо в укриттях. Незалежність будь-якої країни є дуже важливою для її жителів, і ми хвилюємося, що якщШтати вступлять у війну з Китаєм, то акцент через війну в Європі може зміститися. Хоча ми й так воюємо одні, але нам потрібна західна техніка, щоби звільнити окуповані території. Божевільний сусід має бути ізольований. Підсвідомо чекаю 17 серпня. Був один виразний прогноз від Дмитра Бикова, він послався на поетесу, яка читала майбутнє. Вона сказала: “Не знаю яким чином, але 17 серпня все це закінчиться”. Залишилось 15 днів. Визволення Херсона буде достатньо, а далі на межі 14-го року. Подивимося. Щоправда, має перемогти. Пелосі вийшла з літака у Тайвані. Світ видихнув. В аеропорту її зустрічають у масках у кольорах українського прапора.
18:23 – відбій.

165 день. 7 серпня 20:09.
Легка депресія та стан психологічної втоми. Вчора перемикнули мізки. Випили з товаришем по полюванню і пограли у більярд. У повітрі витає спроба початку наступу ворога, а ми очікуємо на
контратаки та звільнення окупованих територій. Внутрішній стан занепаду також дуже важливий. Організм ніби хоче впасти у сплячку. У цей час найкраще переглянути старий чорно-білий фільм. Там по-іншому витікає час, якось природно озвучуються цікаві думки. Сьогодні почув метафору, що кожна людина зроблена з різних матеріалів: хтось із сіна, інший із глини тощо. І кожному, напевно, комфортно. Ось тільки я не заздрю людям, які у звичайному житті вважають, що вони зроблені з металу. Цей стан можливий лише на війні. Задумався, із якого матеріалу я? Напевно, епоксидна смола. Залежно від ситуації й тверда й пластична.
21:43 – відбій.

166 день. 8 серпня.
8:05- тривога.
Щоразу при оголошенні тривоги мозок малює картини руйнувань. Залежно від місця, де перебуваєш, шукаєш дві стіни, підвал чи інші притулки. Потім очікування. Що робити під час тривоги? Що б ти не робив раніше, після сигналу все анулюється. На початку війни відразу ж вмикав навчальні курси: громадські виступи, як створювати ролики, етикет. Вибирав ті, що можна робити з дітьми. Ті не дуже охоче, але погоджувалися. А потім навіть утягувалися. На жаль, росія залишить психологічну травму всім українським дітям на довгі роки. росіяни створили із себе новий вид людини деградуючого,
приреченого на зникнення природним шляхом. 8:46 – відбій тривоги
9:57 – знову тривога. Слів немає. Немає бажання взагалі обговорювати росію та що з нею буде після нашої перемоги. Наближається День Незалежності України. Готую тотальну інсталяцію «Дитинство 2022». Вона не для українців. Вона для Європи, США. росія вбила 353 українські дитини. Яка ціна на газ? Яке збереження обличчя? Яка втома? Треба разом зробити все, щоби вбивства припинилися, а вбивці були покарані.
10:46 – відбій.
19:57 – тривога. Виникає почуття агресії та приниження. У радянському союзі людей принижували чергами за будь-якими необхідними речами. І ось новий час. Неважливо, через одного
комплексуючого виродка, або через всю комплексуючу та загниваючу країну-агресора, дорослі люди вільної країни змушені кидати всі справи і шукати укриття. Це також приниження. Але ми впораємося і відправимо їх туди, куди вони хочуть. А вони хочуть до раю. І вони його отримають.
20:50-відбій.

171 день війни 13 серпня.
8:04 AM. – Тривога.
171 день – кожен із цих днів завжди відчувається як останній. Кожну секунду може прилетіти. Щомиті хвилюєшся за близьких. Психіка рятується роботою. У місті лишилося багато дітей. Сьогодні
плануємо провести майстер-клас із дітьми з розмальовки солдатських касок для інсталяції
«Дитинство 2022». Тепер, коли з’являється слово «плануємо», воно має інший сенс, і ти готовий до того, що плани не тільки зміняться – їх взагалі може не бути. Навіщо інсталяція? Для того, щоб кожна людина в Європі уявила, що таке 361 загибла українська дитина через війну. 361 каска, у кожній квітка, каски прикріплені до верхівок протитанкових їжаків. Це тотальна інсталяція, найжахливіша,
яку я робив у житті. Сподіваюся, що вона ніколи більше не поповнюватиметься жодною квіткою. 8:32
– відбій.

185 день війни 27 серпня. Субота.
Тривога 16:14. –
На День незалежності України 24 серпня відкрили артоб’єкт «Дитинство 2022», якого не мало бути. Перед будинком обладміністрації 121 протитанковий їжак, на кожному по три солдатські каски, розписані дітьми, а в них посаджено чорнобривці. 363 каски, 363 квітки, 363 дитини у яких росія забрала життя. І ти розумієш, що за кожною дитиною скалічені та вбиті долі батьків, бабусь, дідусів, дядьків, тіток, знайомих – мій мозок не може усвідомити такі масштаби. А наприкінці дня було вбито ще двох дітей та безліч дорослих поряд із селом Чаплине.
16:56 – відбій тривоги.

187 день. 29 серпня.
21:06 – тривога.
Наші пішли у наступ на Херсон. Чомусь згадалася Куба. Брали екскурсію за Хемінгуеєм і ходили по всіх барах, де він писав і пив Дайкірі. Ніколи не писав напідпитку. Сьогодні вирішив спробувати. 50г солодового. Тверезим писати цікавіше. Після віскі голова якось важчає і більше хочеться
розмовляти, аніж писати. Натискання на літери починає сприйматися як праця. А наші в цей час воюють. У порівнянні з цим виникає інша шкала цінностей. Треба робити те, що, крім тебе, ніхто не зробить. У планах створення спектаклю: «Бомбосховище: чи можна вижити?». Мета – провезти його Європою.
21:40 – відбій тривоги.

194-й день. 5 вересня
16:11 – тривога
Заїбали! По дві тривоги за ніч і ще намагаються напружити вдень. Цікаво, війна дає повне занурення у «тут і зараз». Хоча, коли я в мирний час замислювався над цим, то зрозумів, що відчуття життя для мене складається з трьох годинників. Минуле (годинник зі зворотним ходом), як прекрасні спогади
про кохання, подорожі та реалізовані проекти. Справжнє (годинник без стрілок) – завжди гарне, іноді невловиме, що вислизає. Майбутнє (звичайний годинник) – завжди надія, на світ, любов, подорожі та азарт від проектів, які складно реалізувати. Років десять тому ці роздуми висловилися в інсталяції з трьома годинниками. І завжди, коли я розповідав про них, той, що без стрілок, займал найменше
часу. Тому що життя та щастя були в минулому та майбутньому. Нині все змінилося. Кожна тривога- це величезний циферблат без стрілок, часова дірка. Кожен відбій – життя знову починає цокати.
Поки що воно завмерло.
17:30 – відбій.
18:28 – тривога.
Повністю змінився розклад. Я полюбляв хаос. Враховував його. Допускав відсотків до. Зараз хаос – основне. Плани – відсотків 10, решта залежить від тривог, стану на фронті, від швидкозмінної роботи. Їм, коли забажається і намагаюся як найсмачніше. Іншого разу може й не бути. Підготував вечерю, налив келих вина – тривога. Спустився в укриття – пишу. Подивився зведення – наші наступають в Херсонському напрямку. Настрій покращується.
Вже треба готувати виставу. Майбутня п’єса під назвою «Бомбосховище: чи можливо вижити?» (надалі скорочуватиму «Бомбосховище»).
Взяв кілька інтерв’ю у знайомих. Ніхто не спускався до укриття. Деякі в підвал, рідко хтось
переходить за дві стіни, більшість ігнорує. Українці всі розуміють, а кілька поколінь європейців не бачили протитанкових їжаків та не чули сигналів «повітряної тривоги».
Хочеться показати, що у війні є найстрашніші речі, набагато страшніші за ціни на газ і зниження температури в квартирах.
19:24 – відбій.

200 день. 11 вересня
10:04 – тривога.
Здається, четверта з ночі. Знаковий день для світу. І вони вважають Бена Ладена найжахливішим терористом. А людина, яка знищила набагато більше людей, надсилає королю Великобританії вітальну телеграму. Іноді світ такий моторошний, аж кумедно. Наші визволяють Харківську область. Вся країна надихнута роботою ЗСУ. Вчора задумався, чому не їдуть жінки, щоб уберегти себе та дітей. Думаю, написати п’єсу про них під назвою «Я не боюся вмирати» або «Я не хочу вмирати».
Вже почав збирати матеріал та брати інтерв’ю. Мабуть з назвою визначуся пізніше, коли буде достатня кількість історій. Вже складається враження, що дівчата та жінки набагато стійкіші за
чоловіків, більш виважені й глибші. Їх цікаво слухати, чути несподівані аргументи та думки: «Якщо вже прилетить, то краще померти одразу, а не жити з відірваною ногою чи рукою». А як же собачка, кішечка, мати? А що рухає молодими дівчатами, які пішли служити? Хочеться дізнатися про всі
відповіді та поставити спектакль для західного глядача. І зрозуміти, чи може патріархальна система вже все? Віджила? І є сенс повертатися до матріархату або вигадувати нові наднаціональні інститути замість старих, що не працюють. Мені здається, у жінок є відповіді, чи вони їх знайдуть.
Повідомляють про вибухи на Вінниччині. Точніша інформація з’явиться за кілька годин. 12:00 – відбій

214 день. 25 вересня
10:31 – тривога.
Щось змінилося під час війни. На Одесу другий день росія відправляє дрони-камікадзе. Завтра День Народження. Якщо він буде, постараюсь відзначити так, як ніколи раніше. Без родини, друзів. Коли в гості приходять друзі, ніхто не збирається реагувати на тривоги. А я маю почуття відповідальності за людей, які в гостях. Тому хоча б позбудуся дискомфортного відчуття.
Цікавим є вибір медіа під час повітряних тривог. Мозок не бажає сприймати цікаву інформацію з мистецтва, мабуть, тому що не може зосередитись. Вмикаю цікавих людей, які просто говорять про війну, а не читають лекції. З російського сегмента у мене таких двоє: Дмитро Биков та Марат
Гельман. Дивне спостереження: майже всім друзям Биков не подобається, але вони не можуть
пояснити чому. За Гельманом інше: його не сприймають в українській сфері мистецтва, теж, до речі, без виразних пояснень. Думаю, що під час війни українці у своєму праві і кого б не звинувачували, причини очевидні. У мене інша думка, і ті з росіян, хто виступив проти окупації Криму та проти війни, після нашої перемоги принесуть користь Україні. Але для цього треба перемогти.
Зауважив, що жінки під час тривог спокійніші за чоловіків. Мене це дуже зацікавило та прийшло бажання написати п’єсу «Я не боюся вмирати», а потім поставити спектакль. Назва поки що робоча, але я вже почав збір інтерв’ю, де жінки пояснюють своє ставлення до ракетних атак, до рішення не виїжджати з країни, яку бомбардують. Під час бесід розкривається багато нюансів про вплив сім’ї та внутрішніх переживань, що призводять до того чи іншого вибору. Відправив опис п’єси до Прінстона і якщо вони підтримають, то вже наступного року можна буде поставити спектакль. Вистава буде не для українців. Для жінок та чоловіків з інших країн, щоби всі однозначно зрозуміли: війну не можна рутинізувати. Потрібно зробити все можливе для перемоги.
Минув місяць із встановлення тотальної інсталяції «Дитинство 2022», яка присвячена загибелі 363 українських дітей. Сьогодні кількість збільшилась до 391. Суки.
11.29 – відбій.

215 день. 26 вересня.
21:26 – тривога.
53-й день народження. Вітання як у мирний час, лише з побажаннями перемоги. На Одесу масова атака дронів. У місті вибухи. 5 штук наші збили.
Добре відпрацювали день. Загадав бажання. Якщо збудеться – напишу пізніше. Надіслали на розгляд два проекти. Документальний фільм «П’єдестал», про те, як із народження ідеї виходить монументальна скульптура. Потрібні фінанси, щоб нормально змонтувати знятий матеріал та додати англійські субтитри.
Другий про письменницький проєкт «У притулку», який пишеться зараз під час тривоги.
Подумав, що написати важливого, якщо знати, що прилетить прямо зараз? – Нічого. Просто хочеться спати.
22:54 – відбій тривоги.

216 день. 27 вересня.
20:25-тривога.
Другий день я тільки вмикаю фільм Гаспара Ное і на першій хвилині оголошують повітряну тривогу. Дуже цікаво, коли мені пощастить його подивитися.
Заговорили про ядерний удар. Кинув у підвал респіратор. Загалом смішно. Поруч пролунали два вибухи. Дивлюся телеграм-канали. Повідомляють про вибухи в Одесі та області. Потім новина: наші збили дві ракети. І пишуть, що у бік міста летить іранський безпілотник шахід. Поки що тиша.
Сьогодні в обід виник образ артоб’єкта: піца з волоссям. Думаю відвідати майстер-клас із
приготування піци, а начинку принести із собою. Перша думка назви, яка спала на думку-«з росії з любов’ю», але асоціації тільки з огиди. Ще можна задіяти світову політику та присвятити перемозі постфашистської партії «Брати Італії».
Потрапила новина: у москві поліцейські затримали і гантелей зґвалтували поета за риму: «Слава Києвськой Русі – новоросія сосі!»
21:10 – відбій. Спробую знову включити Ное.

220 день. 1 жовтня.
15:26 – тривога.
Перший день жовтня. Температура повітря 24 градуси. Вранці встиг позасмагати і в обід на сонці випив пива. Погода чудова, але постійно відчуваєш, що десь точаться бої. Наші оточили окупантів та взяли село Лиман на Донеччині!
Сьогодні мав поїхати до Києва, але не склалося. Там демонструватиметься на великому екрані мій фільм-інтервенція «Злочин без покарання». У 2019 році, до 25-річчя Будапештського меморандуму, я організував незаконне встановлення артоб’єкта «Хочу ще» у музеї сучасного мистецтва. «Хочу ще» – це стосувалося росії і здавалося, що Кримом та Донбасом вона не обмежиться. І ось за три роки це сталося. Тепер фільм відібрали на кінофестиваль «Бардак» та Kharkiv MeetDocs. Може, ще вдасться виїхати на показ.
16:24 – відбій.

222 день. 3 жовтня.
07:26 – тривога.
Подивився звернення Папи Римського до путіна. Одне питання: навіщо? Напевно, це потрібно самому Папі та мільйонам віруючих. І є шанс, що росія не скине ядерну бомбу на Ватикан. А Україна готова до всього. Перекинув у «Обрані» дії на випадок ядерного удару. Респіратор під рукою можна жити спокійно.
Дуже великий інформаційний потік. Одні й ті самі новини повторюються по кілька разів протягом тижня. Виробився алгоритм: зранку зведення з фронту, вдень робота, увечері знову зведення.
Йде написання та обмірковування двох п’єс: одна про життя в бомбосховищі, друга про те, як жінки сприймають війну. Чому їдуть, чому повертаються? Як і на підставі чого ухвалюють рішення.
Постійний біль за дітей в Україні. Ця психологічна травма залишиться із ними протягом усього життя. Ми повинні перемогти – це будуть найкращі ліки.
І ці дві думки через різні сюжети будуть відображені у п’єсах. Вистави плануються для Європи, щоб було розуміння, заради чого воює наша країна і наскільки нам потрібна підтримка всього світу.
Здається, починаю повторюватися, але перевіряти ліньки. Переможемо! 8:12 – відбій.

223 день. 4 жовтня.
14:34 – тривога.
Сьогодні – день депресії. Завтра у Києві на фестивалі мають показувати мій фільм-інтервенцію
«Злочин без покарання». Виїхати не вдалося. На душі сумно. Цікаво як війна відсіює звички та захоплення. На задній план відійшло колекціонування штопорів. Залишилася ідея створити з колекції
– музей, і зараз чекає відповідного моменту. Пішла звичка переглядати художні альбоми з репродукціями картин та скульптур.
По-доброму хвилює мистецтво: вже створив два ескізи скульптур про війну. Тепер продумую реалізацію.
Триває робота над виставою «Бомбосховище», і в процесі дозрівання п’єса про жінок «Я не боюся вмирати».
Лінь писати. Сьогодні все кину і проведу даремно півдня. Видно потрібне перезавантаження. З’являються гарні новини – наші звільнили кілька сіл у Херсонській області. Херсон – попереду!
І ще: навіть найменший і убого написаний текст, надає цінності прожитому дню. 15:55 – відбій.

225 день. 6 жовтня.
18:40 – тривога.
Гарний день. Теплий. Дві тривоги, як завжди, у найбільш невідповідний час.
Зміцнюється впевненість у нашій перемозі. росія веде себе, як психічно хвора людина, схильна до суїциду. Подивимося, допоможемо.
Народ обговорює твіт Ілона Маска. Як на мене – абсолютно марна трата часу. Чи може з ним почати обговорювати приналежність Аляски до 1867 року і чи не хоче він там проводити референдум?
Вчора на кастингу вистави «Бомбосховище», акторка запитала: «А тут не буде яскраво вираженої політичної позиції?» Вирішив уточнити: що вона мала на увазі? – «Ну, що одні погані, інші добрі?»
Запитав, як вона ставиться до 418 загиблих українських дітей із 24 лютого, вона, мама двох
маленьких дівчаток, промовчала. Сказав, що вистава документальна і вона анонімно в інтерв’ю може висловити свою будь-яку позицію. Запитала, а чи платять за це гроші? Сказав, що принципово не сплачують. Після вона п’ять хвилин відповідала на запитання, ще інтерв’ю не прослухав, але, здається, що жодної позиції не почую. Якщо помилюся – напишу.
20:25-відбій.

227 день. 8 жовтня.
19:26 – тривога.
Зранку підірвали кримський міст. Посилання на російського філософа Ільїна почали збуватися дослівно «насильницьке приєднання територій і народів може стати для самого завойовника внутрішнім лихом, історичним прокляттям, початком кінця», – праця Ільїна «За національну росію». Особливо додати нічого, окрім як «не може, а стане».
19:44 – відбій.

228 день. 9 жовтня.
11:09 – тривога.
У бік Одеси летить дрон. Зупинились у машині біля блошиного ринку «Староконий». Люди гуляють, розглядають товар: все як у мирний час. Мимо проїхав трамвай. Бабине літо у розпалі – обіцяють до 20 градусів тепла. Діти навіть не йдуть із дитячих майданчиків. Але всі розуміють, що будь-коли можливий приліт і все.
Чоловік жує на ходу пиріжок, бачить знайомих і кричить: «О! Банда!» Зупиняється і починає активно спілкуватися. Поруч зупинилася жінка та, розмовляючи по телефону, повідомляє: «Так зараз же тривога. До Одеси летить безпілотник. Так! Підараси! Так, я стою тут навпроти Укрпошти». І йде.
Новини повідомляють: є збитки. Відпрацювало наше ППО. Молодці! Мимо пройшов чоловік з телефоном, сказавши одне слово «Піпець!»
Поряд стала жінка за 60. Виглядає акуратно, але чорний плащ на ній тридцятирічної давності і трохи повзе швами. Виникають думки: коли була молода, напевно, закохувалась, займалася сексом, вирували емоції. А зараз стоїть спокійна, сумна і на автоматі доживає життя.
Дівчинка у візку років трьох весело розмовляє з татом. Батьку за п’ятдесят. Він поторгувався і
придбав доньці дитячу книжку. Навколо лунає легкий гомін: люди спілкуються, але слів не розібрати. Ніхто не посміхається. Багато підлітків: хтось з батьками, хтось самостійно.
До бабусі підійшла знайома. Скаржаться одна одній: то місце хтось зайняв, то в тіні дуже прохолодно. Далі скарги зливаються в суцільний струмок.
11:50 – відбій.
17:46 – тривога.
Повідомляють про запуски ракети у бік Одеської області. Дуже мало залишилося тем, що хочеться обговорювати. Людські відносини – нескінченний космос, але люди замикаються у собі і, напрочуд, щирості не додається. Хоча дивно: у будь-який момент нас може не стати, але всі плани, вигадана репутація, думка оточуючих-все це залишається важливим. Навіщо? Адже кожен має можливість поводитися так, як тільки йому забажається. Хоча б невеликий проміжок часу. Нам дається цей шанс, щоб краще зрозуміти себе. Звісно, в рамках закону і щоб не нашкодити іншим. Таких речей
багато, і вони розслаблюють дух. Купатися голим у басейні чи в морі. Або, навпаки, стрибнути у воду в одязі. Або взагалі робити все, що раніше не робив. До речі, фантазія якось не може розійтися. Що ще зробити, чого не робив до війни? Нічого не можу вигадати. Ілону Маску все нейметься, і він повідомляє, що ймовірність ядерної війни стрімко зростає. Раніше були тільки божевільні правителі росії, а тепер ще заразили й Ілона. Чудовий час. Послухаю реп-батл.
19:27 – відбій.

229 день. 10 жовтня.
07:04 – тривога.
Повідомляють про пуск ракет із стратегічної авіації ворога.
Зранку всі новини про ракетний удар по багатоповерхівці у Запоріжжі. Вночі розвалили цілий житловий під’їзд. 14 загиблих мирних мешканців. Сьогодні вночі знову бомбардували житлові квартали. Кількість загиблих дітей перевищила 420 з початку війни. Колись росіяни це усвідомлять.
Зробив інсталяцію “thanks”. Дитячий візочок майже під верх залитий бетоном. На бетоні подряпано напис «THANKS RUSSIA». Коляска також буде декорацією у виставі «Бомбосховище». Коли її котитиме актриса вулицями європейських міст, я зніматиму цей перформанс на відео і фіксуватиму реакцію перехожих.
У якийсь момент Америка та Європа зрозуміють, що будь-які затримки зі зброєю, зі страхом
повномасштабно підтримати Україну, призведуть до загибелі не лише наших людей та наших дітей.
У Києві повідомляють про прильоти до центру міста. Є жертви серед мирного населення. Надворі горять машини. 3 прильоти до Дніпра. До обіду з’явиться інформація про руйнування та загиблих. Вибухи у Житомирській та Івано-Франківській області. Пишуть про вибух у Тернополі. Вибух у Львові. Повідомляють про вибухи у Миколаєві, Хмельницькому, Харкові, Кривому Розі, Конотопі.
Вибухи в Одесі та передмісті.
На 11:00 по Україні випущено 75 ракет, 41 знищено – повідомив Залужний.
Думаю, що все схоже на російське мистецтво, яке вироблятиметься на території країни-терориста, на найближчі 30 років само себе знищило.
Сьогодні більше нічого не хочеться писати. 12:09-відбій.

230 день. 11 жовтня.
Сім сорок – тривога.
Дуже по-одеські. Ракета Х-101 летить за напрямком до Одеси.
Цікаво, що будь-яка цигарка може стати останньою. Коли під час тривоги заходиш у туалет по- маленькому, підсвідомо чекаєш на вибух з-за спини. Хоча, якщо подумати, то з будь-якої точки може прилетіти.
Щодня на думку спадають якісь ідеї. Сьогодні про створення спектаклю про художників, скульпторів та про весь художній світ з виставками, музеями та майстернями.
Ракета змінила курс на Очаків. Повідомляють про кілька ракет у бік нашої області.
Творчий світ, можливо, найбільш цікавий для мене. Про нього дуже мало гарних фільмів, а про спектаклі я навіть не чув. Потрібно буде погуглити. Пошук показав, що у Харкові у 2017 році була прем’єра про Шахтарів-художників. По-доброму здивували. Взагалі, художнє середовище- це
джерело конфліктів, пліток, бруду та натхнення. Я вже зробив фільм «Кухтилі чи собаки не ходять до музею» про роботу та спілкування в майстерні. Тема мені дуже сподобалася, а донька після
перегляду попросила відвідати музей. Тож думаю і спектакль вийде цікавим. Колега якось сказав: коли люди дізнаються, що ти скульптор, то у них такий вираз обличчя, ніби познайомились із космонавтом. Але мені здається, що від спілкування з художниками (у широкому сенсі) більше виходить енергетики, ніж від людей, які бачили порожнечу.
Ще дві ракети: одна у бік Очакова, інша на Березівку.
На Одещині вибухи. Працює ППО. Є одне збиття та один приліт.
Знову запуски 10 ракет. Прийшов жарт у месенджер: «❗️РАКЕТА НА ОЧАКІВ, може змінювати напрямок, а може і не змінювати. Хуй її розбере».

231 день. 12 жовтня.
10:04 – тривога.
Вночі було три повітряні тривоги. Нині у небі авіація ворога. Чекаємо на ракети.
Учора із чиновником обговорювали театр. У трьох спальних районах, де мешкає близько 800 тисяч людей, немає жодного театру. Усі змушені їхати до центру та дивитися переважно класику.
Поділився ідеєю створення документального театру. Ми зараз живемо в історії, і дуже цінні будь-які дії та переживання людей тут і зараз. Цікаво як перекинувся світ, як українці адаптуються та
перемагають не лише ворога, а й себе. Як ми думаємо про це? Шанс зробити свій новий український театр.
10:41 – відбій. Сьогодні дуже коротка тривога. 10:45 відключили світло.

232 день. 13 жовтня.
15:30 – тривога.
Вранці розмовляв із керівництвом Одеської області. Досі шок від початку війни та нерозуміння як путін міг зробити такий напад. Але напад був у 2014 році і сподіватися, що він обмежиться Кримом було, м’яко кажучи, наївним.
Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ) визнала росію терористичним режимом, а членство країни у раді безпеки ООН – незаконним.
З початку війни світ побачив марність наднаціональної структури, яка виявилася дуже схожою на Лігу Націй, перед Другою світовою. І через 8 місяців геноциду українців країна-терорист досі перебуває у раді безпеки ООН. Крінж, ганьба, іспанський сором. Після нашої перемоги світ перегляне глобальну систему безпеки.
Кішка і собака цілий день крутяться поряд. Під час сигналу тривоги вони спускаються у підвал. У кішки, звичайно, все повільніше, але мій пес Більбо, якщо чує звуки вибуху – першим опиняється в укритті. Для них також світ змінився.
16:36 – відбій.

235 день. 16 жовтня.
12:29 – тривога.
Пішов на зліт «міг-31» із росії. Тривога по всій Україні.
Отримав листа від інституту Гете, що вони підтримали мій проект фестивалю «OD’ART» в Одесі. У листопаді-грудні треба провести фестиваль паблік-арту. Це мистецтво у громадському просторі.
Буде можливість підтримати колег-скульпторів.
Пишу і сильно хилить у сон. Начебто з ранку й кави достатньо випив, але, напевно, діє психологічна втома. Під час тривоги загострюються усі почуття. Відразу дивлюся в усі боки, щоб знаходитися
подалі від висотних будинків та якихось інфраструктурних об’єктів. За фактом ніхто не знає, що допоможе, а що ні. Страх вже відсутній, але почуття тривожності посилюється і наступає апатія.
Вдома, в таких випадках, йду спати в підвал, а зараз на вулиці просто сиджу всередині машини і
пишу. Мимо пробігають підлітки – сміються. Люди проходять, спілкуються: немає жодної зляканості. З сусіднього будинку вийшла жінка з інструментом і почала прополювати палісадник. Повідомили, що два мопеди (іранський шахід: безпілотний літальний апарат БПЛА) летять на західну частину України. З’явилася новина про проліт 2 крилатих у напрямку Кропивницького/Києва.
Заїбали! Вся країна чекає на розвал росії, але її труп продовжує сильно смердіти, забираючи життя українців.
Якось дедалі менше стає тем, які хочеться обговорювати. Лише поразка росії та її міжнародна ізоляція. Порівняно з цим усі заяви мільярдерів, якихось співаків та акторів з боку країни-терориста стають нікчемними і ведуть просто до втрати часу.
Втома посилюється. Чекаю на відбій. 13:33 – відбій.

236 день. 17 жовтня.
09:21 – тривога.
Авіація ворога в небі, через це тривога по всій країні. Можливі запуски ракет.
09:31 – відбій.
09:36 – знову тривога.
Ракета йде у напрямку села Маяки. Може змінити курс. Маяки за сорок кілометрів від Одеси. Вчора брав інтерв’ю у художника для вистави «Бомбосховище». Наговорили години на три.
Висвітився повноцінний конфлікт. Ніби розмовляв із російським телевізором. У звичайному житті я вже не спілкуюся з людьми, для яких не все однозначно. Я просто не розумію, що має статися, щоб у них змінилася парадигма. Ледве витримав пародію на дискусію, заради написання п’єси. Думаю,
половину аргументів співрозмовника європейці не зможуть зрозуміти через незнання нюансів життя починаючи з радянського союзу. Хоча я вирішив не думати про глядача, а просто якісно показати документальний зріз суспільства у країні, що воює. Морально ще години чотири відходив від розмови. Але це витрати документалістики і, гадаю, що спектакль вийде чесним, оскільки драматургу стало ніяково від процесу створення п’єси.
9:54 – відбій.

255 день. 5 листопада.
9:09 – тривога.
У білорусії злетів Міг-31, можливий пуск «кинджалів» повсій Україні. 19 днів перерви. Була поїздка до Венеції на бієнале за підтримки Ґете інституту. Міг просто з’їздити та подивитися виставку, але заважав різкий контраст між війною у нас у країні та звичайним життям. Вирішив зробити у Венеції артоб’єкт «THANKS RUSSIA», яку вигадав для вистави. Виявилося, що у Венеції немає жодного магазину, де можна купити дитячий візок. Довелося їхати до сусіднього міста. Замість бетону,
засипав землю та написав назву. Коли заходив на бієнале з коляскою, мені видали два квитки. Навіщо другий? – це на дитину (коляска була прикрита курткою і ніхто особливо не вдивлявся). Два квитки просканували та мене пропустили. Біля російського посольства постійно крутився охоронець і довелося його відстежувати, щоб обрати вдалий ракурс для фото артоб’єкта. У Венеції нічого не нагадувало про війну, хоча на вікнах італійців часто траплялися вивішені українські прапори. І коли я віз коляску із землею вулицями міста, люди заглядали, обличчя сумнішали й було зрозуміло, що все в курсі того, що відбувається. Після того як провіз коляску бієнале, я просто залишив її на території.
Наступного дня артоб’єкта вже не було. Одразу після приїзду додому схопив застуду. Сиджу в підвалі, в сигаретному диму, п’ю каву, чхаю, підтираю соплі та чекаю, коли закінчиться тривога. Потрапила новина: ця тривога 500-а на Одещині з моменту початку війни.
10:36- відбій.

257 день. 7 листопада.
15:26 – тривога.
Ракетна небезпека на півдні країни. Ще не до кінця одужав. Прописував сценарний план вистави
«Бомбосховище». В принципі, завжди після прем’єри, планується легкий фуршет для акторів і глядачів. Під час війни думав його скасувати, але зрозумів, що він необхідний, як продовження вистави. Фуршет буде з продуктів тривалого зберігання, які люди беруть із собою в укриття. А оскільки спектакль для європейців, то їм буде корисно дізнатися, як ми живемо.
15:52 – відбій. Сьогодні коротка.

260 день. 10 листопада.
20:08 – тривога.
Ракетна небезпека. Миколаїв уже під обстрілом. Наші визволяють Херсон. Країна завмерла у передчутті добрих новин. Далі – Крим.
20:49 – відбій. Тільки налаштувався писати.

263 день. 13 листопада.
9:19 – тривога.
Зліт Міг-31 із території білорусі. Цікаво, як білорусь не вступає у війну, але з її території завдаються ракетні удари по Україні? Посперечався з товаришем, що лукашенко не досидить до Нового року. Але там, мабуть, їх треба розглядати у зв’язці з путіним і всі українці розраховують на міжнародний трибунал над цією парочкою. Вивчаючи історію мистецтв, розумієш, що все рухається логічно,
поступово, кожен новий період ґрунтується на попередньому та витягує з нього уроки. Що не так з моральним виглядом окремих країн та їх населенням. Як вони у XX столітті знаходять причини
виправдовувати вбивство мирних жителів? Куди поділася вся теорія еволюції? Вся росія скотилася до злочинців, які радіють анексії Криму та Донбасу. ЗСУ допоможе їм прозріти. Інших варіантів немає.
Все. Пообіцяв собі не описувати банальних речей. Краще обговорити геополітичні новини: росіяни, коли здавали Херсон, вкрали із зоопарку єнота. Наразі збираються підписи за якнайшвидше повернення єнота на батьківщину. На росію чекають виступи головнокомандувача з радісними новинами, що єнот з ними назавжди, на законних підставах, і внесення єнота до російської конституції. Але ми вже знаємо, що «не так однозначно». Єнот просить не обмінювати його на Медведчука (мабуть, єнот давно був без зв’язку і не встигав стежити за новинами). Обставини розжарюються. У каналах розганяється гасло: «Немає єнота — немає росії». Стежитимемо за розвитком подій.
10:52 – відбій.

267 день 17 листопада.
7:24 – тривога.
Ракетний удар по інфраструктурному об’єкту на Одещині. 15 листопада тривога в Україні тривала 6 годин, і було випущено в районі ста ракет по наших містах. Нині на більшій частині України немає світла. На той час я був на роботі. Спершу нервозний стан, потім концентрація падає і періодично згадуєш- а що, відбою ще не було? На вулицях все як завжди. Було заплановано кілька співбесід та прослуховування акторів. Усі прийшли. Дівчата поводились дуже спокійно, як у мирне життя. Мабуть, психіка якось загартовується та стабілізує людину. Але не хочеться, щоб це стало звичкою. Потрібно швидше перемагати.
11:02- відбій.

270 день 20 листопада.
9:15 – тривога.
Знову злетів Міг над білоруссю. Нещодавно настав якийсь психологічний перелом. За три місяці
з’явився інтерес до предмета колекціонування: штопорів та скульптур. Заглянувши на сайт інтернет- аукціону і, вибравши пару недорогих речей для душі, або, можливо на презент друзям, настає відносна гармонія. Один день спілкуюся з великою кількістю людей на тему театра та організацією фестивалю паблік-арт. Потім день працюю у повній самоті. Сьогодні саме такий день. Новини
прослухані, тварини нагодовані, і тепер чекаю на закінчення тривоги, щоб зв’язатися з дружиною та дітьми.
10:48 – відбій.

285 день. 5 грудня.
13.13 – тривога.
Встиг поїсти суп і спустився в підвал поспати.
О 14.00 прокинувся, поруч пес Більбо, потріпав його по голові і пішов робити каву. Подивився в новини – випущено близько 70 ракет. Стали чутні приглушені вибухи. Хвилин через 10 зникла електрика. Знову стрічка новин: вибухи у Вінниці, Запоріжжі, Херсоні, Кривому Розі, Харкові та інших містах. Одеса без світла, води та опалення. Йде третя година повітряної тривоги. Планшет заряджений і можу дописувати п’єсу. Дуже багато інтерв’ю, які треба вставити в сценарний план. У центрі твору діалог із художником, для якого “не все так однозначно”. Його рідні виїхали до Канади, він сумує за ними, але вірить у російську “високоточну зброю”. На запитання про вбитих росіянами 437 українських дітей, уточнює: а це із загиблими на донбасі з 2014 року?
Гидота, намагаюся бути спокійним, але не розумію, що в голові у людей, які виправдовують убивць.
Взагалі не розумію, які ще ілюзії залишилися у всього світу щодо злочинця-диктатора і очолюваної ним країни.
Але буду документувати війну в листах, у виставах, в арт-об’єктах. І для перемоги, і щоб цього не повторилося.
16.17 – відбій.

297 день. 17 грудня.
11.27 – тривога.
МіГ-31К пішов на зліт у білорусі. Уже друга тривога за ранок.
Не встигав писати, але вже місяць країна живе в блекауті. Немає світла по дві і чотири доби. День тепер планується з урахуванням раптового включення світла. Усі завдання розподілилися на ті, що можна робити при світлі і без. Без світла можна їсти, робити зарядку, курити, працювати на вулиці, читати, слухати лекції і дивитися кіно з планшета. З’ясувалося, що можна практично все, за винятком нормально помитися і попрацювати, коли потрібен інтернет.
Весь грудень був зайнятий підготовкою фестивалю паблік-арт OD’ART. Виграв грант і отримав фінансування від посольства Німеччини в Україні та Гете інституту на допомогу скульпторам і розвиток мистецтва в публічному просторі. Приємно, що під час війни знайшлися кошти на культуру. Учора було дуже нервове відкриття: з 7 ранку росіяни запустили близько 70 ракет по об’єктах критичної інфраструктури. Тривога тривала понад чотири години. У цей час скульптори встановлювали арт-об’єкти, готувалися лекції та підходили зацікавлені глядачі. Я як куратор фестивалю сказав усім учасникам, що поки триває тривога, все можна відкласти і перенести, але люди дивилися на мене здивовано і не припиняли своєї роботи. Свою минулу інсталяцію “Дитинство 2022” перед обладміністрацією я вже відкривав під час тривоги, але дуже переживав за глядачів і запрошених.
Помічниця і координаторка фестивалю Діана, вимагала від мене рішення, що ми робитимемо з лекціями, якщо тривога не припиниться. Сказав їй не переживати і будемо орієнтуватися за обстановкою. За 5 хвилин до відкриття фестивалю пролунав відбій тривоги. Підійшли підлітки з художньої школи, подивувалися і пофотографувалися зі скульптурами, а потім намалювали ескізи арт-об’єктів, які вони хотіли б бачити в Одесі.
Усе пройшло вдало, прослухали лекції, поспілкувалися і тільки спиртне на фуршеті залишилося майже недоторканим. Залишили фуршет у Будинку творчості і вирішили, що вино із закусками точно не встигне зіпсуватися.
13.06- відбій.

301 день. 21 грудня.
Інтернет не працює, але за вікном тривога ввімкнулася приблизно о 12.25. Немає вайфая – немає інформації, з чим пов’язана: чи то літаки злетіли, чи то атака дронів.
За п’ять хвилин розігрів суп, швидко поїв і спустився в підвал.
Позавчора вперше в житті приготував собі суп: кинув у воду десяток пельменів, помідор і зів’ялу зелень. Вийшло цілком їстівно, але наступного разу всю зелень треба різати поменше.
Зранку дали світло і довго не вимикали. Думаю: та вже вимикайте – все необхідне зроблено, залишилася автономна робота на планшеті. Дочекався – вимкнули і хвилин за 10 увімкнули тривогу.
З ким не зустрічаюся, одразу починаються розмови про те, у кого коли і як надовго відключали світло. Знайомий мужик сказав, що вони сиділи п’ять діб у темряві. Майже ніхто не скаржиться, а якщо когось пробиває поплакатися, то відразу співрозмовник каже: а як там на фронті? І всі усе розуміють.
На вулиці якісь вибухи – мабуть, працює ППО. Зараз будь-який захід в Україні починається з подяки ЗСУ і хвилиною мовчання вшанувати пам’ять загиблих.
Собака теж навчився реагувати на звук тривоги: спустився, потерся поруч і ліг спати. Іноді спокою тварин можна повчитися.
Планую свого собаку і кішку задіяти у виставі. Скоро в них репетиції, а вони навіть не підозрюють. Сподіваюся, що впораються.
У кожному другому інтерв’ю фігурують домашні тварини. Через них люди не спускаються до сховища, не виїжджають із країни і наражають свої життя на небезпеку. Цікавий феномен: напевно, зараз в епоху інтернету, люди стали більш самотніми і ставляться до своїх менших друзів як до рівних та навіть підлаштовують своє життя під них.
Прийшло офіційне повідомлення: тривога о 12.25. За вікном сирена змовкла, але відбою поки що немає.

305 день. 25 грудня.
Різдво Христове.
9.26 – повітряна тривога.
Міг-31 злетів у білорусі. Після бомбардувань на Великдень уже ніхто не дивується діям маніяків.
Святвечір пройшов чудово – весь вечір не відключали світло. Заїхав у магазин купив готові салати і качку з яблуками. Сьогодні спробую розігріти і прислухатися до спогадів дитинства. Батьки ввели традицію на новорічні свята: жива ялинка, качка з яблуками і мандарини. Напевно так було у більшості, але основна страва в кожній родині варіювалася.
Зранку гарний настрій: цілий день вільний, повно роботи за п’єсою і майже готовий святковий стіл на одного. А ще можна цілий день не мити посуд, з урахуванням того, що основне прибирання намічене на понеділок. Відправив дітям відео розпакування подарунків від Санти. Чекаю коли прокинуться. Перше Різдво на самоті. “Самотність” – слово, яке в собі несе якийсь сумний відтінок. Насправді, для мене дуже позитивний настрій, особливо коли знаєш, що близькі в безпеці, і ти можеш спокійно і з задоволенням працювати і планувати незвичайну вечерю на одну людину.
11.17 – відбій.

311 день. 31 грудня.
12.24 – тривога.
Є пуски з авіації.
Уся країна готується до свята, але ніхто не сумнівався, що росія буде із завзятістю маніяка продовжувати бомбити і на Новий рік. Відразу ж відключилося світло. Згадалися вірші Ольги Бергольтц, написані про блокадний Ленінград.
В грязи, во мраке, в холоде, в печали
Где смерть как тень ходила по пятам
Такими мы счастливыми бывали
Такой свободой бурною дышали
Что внуки позавидовали б нам.
І тепер нащадки блокадників, які не застали війну, копіюють поведінку нацистів, намагаючись знищити Україну.
Перший Новий рік далеко від сім’ї. Три компанії покликали до себе на зустріч 2023 року. Усе таки вирішив зустріти в театрі, поспілкуватися з колегами і помріяти про місце українського мистецтва в майбутньому світі. Завдяки стійкості українців, усе, що тут створюватиметься протягом найближчих 50 років, обов’язково буде затребуване у світовому контексті, бо через мистецтво можна буде зрозуміти, що таке козацька воля, яка зупинила загарбника. Настрій гарний, трохи зрушуються плани, але після закінчення тривоги, я думаю, все
відновиться і ми навіть у темряві зможемо з друзями випити за Перемогу! Не маючи ілюзій щодо допомоги заходу Україні, у мене з’явилася подяка культурним європейським інституціям, які під час війни ризикнули й підтримали мої проєкти з реалізації фестивалю Паблік-арту та створення документальної вистави “Бомбосховище: чи можливо вижити?”… Учора завершилася репетиція. Актори викладаються і дуже хочуть донести до європейської публіки те, які переживання переживають усі українці. Перед репетицією вітав подругу і банально побажав, щоб наступний рік був кращим за цей. Вона в шоці: – Ну звичайно буде краще, адже гірше придумати складно!
Сподіваємося і віримо в ЗСУ і в наш народ! Переможемо!
16.15 – відбій